ДВІ ДУШІ

Людмила Лєгостаєва

«…На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна – до Бога пішки, а інша – в грішний світ,
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.

І так би розминулись…але душа бійця
На іншу обернулась – знайоме щось з лиця.
Сказала:«Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я до речі, матусеньки твоїй?

Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина – таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!

Мене на землю жити Господь благословив,
Я маю народитись…а ти вже там пожив?»
Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знать не мало: що то таке – земля?)

А той боєць – «Галина» повторював ім’я…
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він, ще був хлопчина й просив її руки…

Весілля і навчання, і пристрасі потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!

А потім… сум в родині… в країну зло прийшло.
Галині очі сині зробилися мов скло.
«Не йди – вона просила – бо смерть гуляє там,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»

Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім … постріл в спину… і запах полину…
Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку, що краща буде з мам.

Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із Неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті, ти сам знайдеш.

Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття».
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб іх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!

Вірш  з АТО

(Одержано 7 лютого, 2016)